Гепатит – це дифузне запалення печінкової тканини внаслідок токсичного, інфекційного або аутоімунного процесу. Загальна симптоматика – тяжкість і біль у правому підребер’ї з іррадіацією під праву лопатку, нудота, сухість і відчуття гіркоти у роті, відсутність апетиту, відрижка.
У важких випадках – жовтяниця, втрата ваги, висип на шкірі. Результатом гепатиту може бути хронічна форма, печінкова кома, цироз і рак печінки. Діагностика гепатитів включає дослідження біохімічних проб крові, УЗД печінки, гепатохолецістосцінтіографію, пункційну біопсію. Лікування грунтується на дотриманні дієти, прийомі гепатопротекторів, проведенні дезінтоксикації, специфічної етіотропної і патогенетичної терапії.
Гепатит – запальне захворювання печінки. За характером перебігу розрізняють гострі і хронічні гепатити.
Гострі гепатити протікають з вираженою симптоматикою і мають два варіанти результату: повне лікування, або перехід в хронічну форму.
Переважна більшість гепатитів (90%) мають алкогольну, вірусну або лікарську етіологію. Частота виникнення гепатиту у різних груп осіб різниться в залежності від форми і причини захворювання.
Хронічним визнають гепатит, який триває більше півроку. Хронічний процес по морфологічної картини є дистрофічні зміни в тканині печінки запального походження, що не торкаються дольковой структури органу. Первинно хронічні гепатити спочатку протікають або без вираженої симптоматики, або з мінімальними проявами.
Захворювання нерідко виявляється на медоглядах і обстеженнях з приводу інших патологій. Найчастіше розвиваються у чоловіків, але до деяких специфічних гепатитів велику схильність мають жінки.
Особливу увагу приділяють стану печінки у хворих, які перенесли гострий гепатит, і є носіями австралійського антигену, а також у осіб, що зловживають алкоголем, або перебувають на лікуванні гепатотоксичними препаратами.
Гострий гепатит розвивається або внаслідок безпосереднього ураження печінки гепатотоксичними чинниками або вірусною інфекцією, або внаслідок розвитку аутоімунної реакції – вироблення антитіл до власних тканин організму.
В обох випадках розвивається гостре запалення в тканини печінки, пошкодження і руйнування гепатоцитів, запальний набряк і зниження функціональної діяльності органу. Недостатність жовчогінної функції печінки є першопричиною билирубинемии і, як наслідок, жовтяниці.
Оскільки в тканинах печінки немає больових рецепторних зон, больовий синдром рідко виражений і пов’язаний зі збільшенням печінки, розтяжкою її добре інервовованої капсули і запальними процесами в жовчному міхурі.
Хронічне запалення, як правило, розвивається внаслідок нелікованого або недостатньо залікованого гострого гепатиту.
Найчастіше безжовтушні і безсимптомні форми гепатиту не виявляються вчасно, і запальний процес набуває хронічного характеру, виникають вогнища дистрофії і переродження печінкової тканини.
Ускладнюється зниженням функціональної діяльності печінки. Нерідко хронічний гепатит поступово переходить в цироз печінки.
Вірусні гепатити бувають гострими (віруси гепатиту А і В) і хронічними (гепатит В, D, С). Також гепатит може бути викликаний не специфічними для печінки вірусними і вірусоподібні інфекціями – мононуклеоз, цитомегаловірус, герпес, жовта лихоманка. Аутоімунні гепатити розрізняються за типами залежно від мішеней антитіл (тип 1, тип 2, тип 3).
Класифікація вірусних гепатитів дозволяє виділити дві основні групи захворювання – з ентеральним і парентеральним механізмом зараження. В першу групу можна включити гепатит А і Е, заразитися якими можна «через рот», тобто через інфіковані продукти харчування, брудну воду або немиті руки. До другої групи належать гепатити В, C, D, G, які передаються через кров.
Гепатит А, який в народі відомий як хвороба Боткіна, – це одна з найбільш легких форм захворювання.
По суті, він являє собою харчову інфекцію, яка вражає печінку, не зачіпаючи травний тракт.
Збудником інфекції є РНК-вірус, який потрапляє в організм людини з зараженими продуктами харчування та водою, а також при використанні інфікованих предметів побуту.
У людей, які одного разу перехворіли гепатитом А, формується довічний імунітет до цієї форми захворювання.
Гепатит В має вірусну природу і є одним з найбільш поширених і заразних захворювань.
Розрізняють два основних способи передачі вірусу – штучний і природний.
У першому випадку передача вірусу можлива через заражену кров, яка потрапляє в організм здорової людини під час різних маніпуляцій (переливання крові, пересадка донорських органів), при відвідуванні стоматологічного кабінету, салону краси, а також при використанні не стерилізованих шприців і голок. Серед природних шляхів передачі інфекції найпоширенішим є статевий шлях. Також можливо так зване вертикальне інфікування, яке відбувається під час пологів від хворої матері до її дитини.
Лікування захворювання є складним і вимагає комплексного підходу, який залежить від стадії і форми захворювання. Однак досягти повного одужання практично неможливо.
Убезпечити себе і попередити інфікування гепатитом В допоможе своєчасна вакцинація.
Гепатит С в медичних колах відомий як HCV-інфекція.
Відповідаючи на питання, який гепатит найнебезпечніший, лікарі-інфекціоністи відзначають, що це гепатит С.
В даний час відомо 11 генотипів вірусу HCV, проте їх всіх об’єднує одна особливість – вони передаються тільки через заражену кров.
Він має схожу клінічну картину з гепатитом В. Він проявляється як в гострій, так і в хронічній формі. При цьому, згідно зі статистикою, хронічна форма в 20% випадків закінчується цирозом або раком печінки. Особливо високий ризик виникнення подібних ускладнень характерний для пацієнтів, які контактують з гепатитом А і Б.
На жаль, вакцини проти гепатиту С не існує.
Тривалість лікування і його результат залежать від генотипу, форми і стадії гепатиту, а також від віку хворого і його способу життя.
Гепатит D, також відомий як дельта-гепатит, виникає при інфікуванні людини вірусом HDV. Він характеризується гострим, всепоглинаючим ураженням печінки і важко піддається лікуванню. Тому багато фахівців класифікують його як найнебезпечніший гепатит.
На відміну від всіх видів гепатитів, вірус HDV не має власної оболонки і не може розвиватися в організмі людини самостійно. Необхідною умовою для його розмноження в організмі людини є наявність вірусу гепатиту В. Саме тому заразитися дельта-гепатитом можуть тільки люди, хворі на гепатит В.
На жаль, в даний час не існує медичних препаратів, які можуть повністю і назавжди знищити вірус HDV, проте сучасна противірусна терапія в комплексі з прийомом гепатопротекторів і імуностимуляторів дозволяє досягти позитивних результатів, запобігти патологічні процеси в печінці і уникнути небезпечних ускладнень.
Гепатит F – це маловивчений тип захворювання. У всьому світі до сих пір проводяться лабораторні дослідження, спрямовані на вивчення етиології вірусу і основних способів його передачі. Оскільки клінічна картина вірусу до кінця не вивчена, точний діагноз поставити дуже складно.
Як для гострого гепатиту, так і для загострення хронічної форми хвороби звичайна жовтушність шкірних покривів і склер характерного шафранного відтінку, але захворювання може протікати і без вираженої жовтяниці.
Однак виявити незначний ступінь пожовтіння склер, а так само виявити жовтушність слизової верхнього неба можна і при легкій формі гепатиту.
Сеча темніє, при виражених порушеннях синтезу жовчних кислот кал втрачає колір, стає білувато-глинистим.
Хворі можуть відзначати такі симптоми, як свербіж шкіри, виникнення на шкірі червоних точок – петехий, брадикардію, невротичні симптоми. При пальпації печінка помірно збільшена, незначно болюча. Так само може відзначатися збільшення селезінки.
Лікування обов’язково проводиться в стаціонарі.
Хворим на хронічний гепатит також призначається лікувальна дієтотерапія (дієта №5А в стадії загострення і дієта №5 поза загостренням), необхідний повна відмова від вживання алкоголю, зниження фізичних навантажень. У період загострення необхідно стаціонарне лікування у відділенні гастроентерології.
Для профілактики гепатитів А і В доступні вакцини. Дотримання гігієнічних норм, безпечні статеві контакти, уникнення спільного використання голок та інших предметів, що можуть бути заражені кров’ю, є важливими заходами профілактики для всіх трьох видів гепатиту.
Первинна профілактика вірусних гепатитів – дотримання гігієнічних приписів, здійснення санітарно-епідемічних заходів, санітарний нагляд над підприємствами, що можуть стати вогнищем поширення інфекції, вакцинація. Профілактикою інших форм гепатитів є уникнення дії гепатотравмірующіх чинників – алкоголю, лікарських засобів, токсичних речовин.
Вторинна профілактика хронічного гепатиту полягає в дотриманні дієти, режиму, лікарських рекомендацій, регулярному проходженні обстеження, контролі клінічних показників крові. Хворим рекомендовано регулярне санаторно-курортне лікування, водолікування.
Прогноз при своєчасному діагностуванні і лікуванні гострого гепатиту, як правило, сприятливий і веде до одужання.