«Одягни блакитне»: 2 квітня Міжнародний день поширення інформації про аутизм
По усьому світу 2 квітня одягають блакитне на знак підтримки людей з аутизмом, розладом розвитку нервової системи, що утруднює комунікацію. Останні дослідження усе частіше, окрім генетичних причин, відносять аутизм до розладів, пов’язаних також із забрудненням довкілля, їжі та питної води. В Україні офіційно зареєстровано понад 4 тисячі людей із аутизмом, але представники громадських організацій, які опікуються цією проблемою, кажуть, що насправді таких людей набагато більше.
Традиційно, 2 квітня, у всіх країнах, і в Україні теж, згадують про проблеми людей з аутизмом та родин, які виховують таких дітей.
«Ау», – кричать люди, якщо заблудять у лісі. Це означає: «я сам, відзовіться, хто чує». Слово «аутизм» теж цього кореня, воно походить від грецького autos – «сам», а аутизм — «занурення у себе».
Людям із цим розладом дуже важко комунікувати зі світом і спілкуватися з іншими людьми. Перші ознаки аутизму, зазвичай, проявляються у дітей до 3-х років і якщо батьки і лікарі їх вчасно помітять, то такій людині можна допомогти втримати зв’язок зі світом. До того ж, інтелект аутистів не завжди понижений, дуже часто такі люди проявляють хороші, а подекуди і виняткові здібності у певних сферах.
Розлади аутистичного спектру починаються у дитинстві, проте зберігаються у підлітковому і дорослому віці. Діагностувати ризик розвитку аутизму можна вже в 1,5 річному віці дитини за допомогою спеціального скринінгового тесту. День поширення інформації про аутизм започаткували , щоб поширювати інформацію про цей розлад в усьому світі. Блакитний колір і пазли є символами цього дня. Аутизм, як окрему проблему, виокремили лише наприкінці 30-х років минулого століття. Відтоді змінилися підходи до лікування і діагностика. Уже діагностують цілий спектр розладів, які відносять до аутизму. Вдосконалення діагности збільшило і кількість діагностованих випадків.
Раніше говорили про 1 дитину зі 100, тепер кажуть про 1 із 88, і навіть одну із 65, яка має цей розлад.
Аутизм не виліковний, але при своєчасній діагностиці та корекційному втручанні, дитина може бути адаптована до життя у дорослому віці.
Діти, навіть дуже маленькі, поступово соціалізуються у суспільстві. Зоровий контакт, реакція на звуки, на мамин чи татовий голос, дотики та посмішки – те, що малюкові в його роки властиве. Якщо відчувається відстороненість малюка, порушується контакт з батьками в такому юному віці, коли дитині такі прояви турботи та спілкування просто потрібні – це тривожний знак.
Вже до 2 років діти починають шукати однолітків, активно знайомитися і грати з ними, малюк із синдромом аутизму такого інтересу не виявляє, йому комфортно всередині себе та будь-які спроби з ним познайомитися він сприймає як набридливе вторгнення на свою територію, він може не звертати своєї уваги на інших або сприймати їх як неживі предмети.
Якщо гра все ж таки почалася, дитині складно адаптуватися, вона не може грати по ролях, як це часто буває в дитинстві, їй набагато комфортніше загострити увагу на деталі будь-якої іграшки, наприклад розчісування ляльки або розкручування колеса машинки. Важливо пам’ятати, що це не разова дія, а повторювана раз на раз.
Симптоми у дорослих виражені по-різному. Все визначається формою захворювання. При легкому аутизмі при нормальних розумових здібностях і навичках спілкування з іншими людьми в 20-25 років людина може самостійно забезпечити себе, маючи лише часткову залежність від батьків. Фактично лише третина дорослих аутистів здатна жити непідконтрольно батькам. При більш важкій формі аутизму людина постійно потребує спостереження та турботі оточуючих його людей, особливо, якщо вона не розмовляє та інтелект її нижче середнього.
Хворі на аутизм — дуже талановиті і наділені запасом цінних знань. Через невміння контактувати, правильно піднести важливу інформацію, залишають свою геніальність у собі.
Прояв аутизму у дорослих згідно зі статистичними дослідженнями показує, що при рано виявленому захворюванні та своєчасно розпочатій реабілітації понад 50 % аутистів беруть участь у соціально активному способі життя, цілком обходяться без нагляду батьків та родичів.
Легка форма аутизму навіть надає можливість працевлаштуватися працювати з виконанням однотипної діяльністю без професійної кваліфікованої підготовки. Тим не менш, рідко, але буває, що інтелект у дорослого аутиста не перевищує коефіцієнт 50%, а словниковий мовний запас на рівні п’ятирічної дитини. Але навіть такі результати оцінюються як перемога. Але багато прикладів, коли дорослі з аутизмом абсолютно безпорадні, вони не мають навичок самообслуговування, і вони вимагають постійного догляду батьків.
Діагностувати захворювання може лише лікар, але перші прояви хвороби, як правило, помічають батьки, і що раніше це станеться, тим легше малюкові буде згодом. Діагностика захворювання проводиться декількома способами, що використовуються в комплексі:
Досі вчені б’ються над тим, щоб симптоми захворювання виявлялися раніше і причини виникнення хвороби були яснішими, але на даний момент є однозначна думка, що аутизм неможливо вилікувати, проте за певний термін можна полегшити життя дитині та навчити її жити у суспільстві. Найголовнішим лікуванням для дитини з такою недугою стає сім’я, що любить: щоденні заняття з малюком, допомога психолога і дружня атмосфера часом робить чудеса.
Навіть якщо ви запідозрили, що дитина веде себе як аутист, це ще не означає, що вона хвора, і абсолютно не обов’язково хвора на аутизм: проблеми з мовою можуть бути викликані порушеннями слуху, непосидючість – гіперактивністю, а пасивність – меланхолійним характером, тому висновки про стан здоров’я дитини зможе зробити лише кваліфікований лікар.
Аутисти часто наражаються на стигму і дискримінацію, вони можуть бути несправедливо обділені увагою як у сфері медичного обслуговування, так і в сфері освіти, в можливостях брати участь в житті місцевих громад. Тому їм дуже потрібна наша підтримка і розуміння.